Святогі́рськ (до 1938 року Банно-Тетянівка, з 1938 року селище Банне (Баннівське), з 1964 року місто Слов'яногірськ, з 2003 року місто Святогірськ) — місто на півночі Донецької області. Адміністративно підпорядковане міській раді Слов'янська.
Географічне розташування[ред. • ред. код]
Місто Святогірськ знаходиться на річці Сіверський Донець, біля кордону трьох областей — Донецької, Харківської та Луганської поблизу залізничної станції Святогірськ. Є самим північним містом Донецької області. Входить до Краматорської агломерації.
Історія[ред. • ред. код]
Поселення відоме з письмових джерел початку XVI століття під назвою Святі Гори.
Перша письмова згадка про поселення та переправу біля Святих гір датується 1526 роком, в спогадах Сігізмунда Герберштейна.
Спогади Сігізмунда Герберштейна
З 1624 року у Святих Горах згадується Святогірський Успенський чоловічий монастир, вибитий у крейдяних скелях правого берегу Сіверського Дінця.
У другій половині XVI ст. організовано сторожову і станичну служби по Дінцю, у межах яких на лівому березі Сіверського Дінця діяла 5-а Святогірська сторожа.
У другій половині XVIII ст. на лівому березі ріки виникла монастирська слобода Банне. За переписом 1778 р., у ній мешкало 92 особи.
1787 року за указом Катерини II Святогірський монастир закрили, а його майно передали до російської державної скарбниці.
1790 р. імператриця подарувала Святогірський маєток князеві Григорієві Потьомкіну. Власних дітей у Потьомкіна не було, тому спадкоємцями стали його племінники (діти сестер). Святогірський маєток отримав у спадкове володіння Енгельгарт Василь Васильович. Після його смерті Святогірський маєток мав бути поділений між його сестрами. Тетяна Василівна Юсупова (уроджена Енгельгарт), мати Потьомкіна Олександра Михайловича на прохання сина, щоб не розділяти маєток, купила всі чотири ділянки. У 1828 році маєток перейшов до Юсупової Т. В. У 30-х роках 19 століття вона намагалася відновити діяльність Святогірського монастиря, але отримала відмову. Після її смерті в 1841 році маєток перейшов до її сина від першого шлюбу Потьомкіна О. М. У 1844 року у маєтку Потьомкіних відроджено Святогірський монастир. Тут побудовано нові церкви, корпуси і господарські будівлі. У цей час поселення на правому березі відоме як Святогірськ, на лівому — як Банне.
У травні 1887 року А. Чехов писав:« Место необыкновенно красивое и оригинальное: монастырь на берегу реки Донца, у подножия громадной белой скалы, на которой, теснясь и нависая друг над другом, громоздятся садики, дубы и вековые сосны. Кажется, что деревьям тесно на скале и что какая-то сила выпирает их вверх и вверх… Сосны буквально висят в воздухе и того и гляди свалятся. Кукушки и соловьи не умолкают ни днем ни ночью…
При мне, ввиду Николиного дня, стеклось около 15 000 богомольцев, из коих 8/9 старухи. Еда монастырская даровая для всех 15 000: щи с сушеными пескарями и кулеш. То и другое, равно как и ржаной хлеб, вкусно. Звон замечательный. певчие плохи. Участвовал в крестном ходе на лодках. »
У 1872 році Святогірський маєток перейшов у володіння до внучатого племінника Олександра Потьомкіна графа Рібоп'єр Георгія Івановича. У 1917 році маєток було націоналізовано.[2]
1922 року Святогірський монастир було закрито, на його території організували Будинок відпочинку робітників Донбасу. Під час Другої світової війни комплекс будівель було зруйновано.
1927 року на горі біля Святогірська спорудили 22-метровий пам'ятник Артему (Сергєєву). Величезну бетонну постать революціонера в кубістичному стилі виконав Іван Кавалерідзе.
Меморіал загиблим воїнам-захисникам Батьківщини
1964 року селище Банне отримало статус міста і назву Слов'яногірськ.
1980 року рішенням Ради міністрів УРСР був створений Державний історико-архітектурний заповідник, початок реставрації пам'яток історії та архітектури.
16 липня 1991 року — на Слов'яногірських крейдяних горах вперше в нові часи на Донбасі встановлено Національний Прапор України. Здійснено це членами-засновниками Народного Руху України з Донецька Миколою Тищенком та Володимиром Білецьким.
1992 року було відроджено Святогірський монастир. 15 травня 2003 року Слов'яногірськ офіційно перейменовано на Святогірськ.
2004 року Святогірський монастир отримав статус Лаври.
Населення[ред. • ред. код]
Історична динаміка чисельності населення[3]рік населення
1959 4 516
1970 5 112
1979 5 433
1989 5 789
2001 5 136
2005 4 971
2010 4 791
2014 4 630
Символіка міста[ред. • ред. код]
Докладніше: Герб Святогорська та Прапор Святогорська
Герб і хоругву міста затверджено 15 липня 2003 року
Економіка[ред. • ред. код]
Харчові підприємства. Більше половини загальної кількості зайнятих у народному господарстві працює в рекреаційних закладах, в промисловості — близько 10%.
Транспорт[ред. • ред. код]
До 1941 року в місті функціонував кінний трамвай — «Конка», від залізничної станції «Святогірськ» до берега річки Донець. В даний час міський транспорт представлений автобусним маршрутом, що з'єднує залізничну станцію «Святогірськ» з центром міста і Лаврою.
Пам'ятки[ред. • ред. код]
Миколаївська церква на крейдяній скелі (Святогірська лавра)
Пам'ятник Артему
Святогірська лавра
Комплекс пам'яток історії та культури ХVII-XX ст. — Музей, виставкові зали Святогірського державного історико-архітектурного заповідника (СДІАЗ).
Святогірськ знаходиться на території національного природного парку «Святі гори»
Пам'ятник Артему (Сергєєву Федору Андрійовичу) роботи І. П. Кавалерідзе
Ландшафтний заказник місцевого значення Соснові насадження
Дуб Камишева — пам'ятник на могилі лейтенанта В. М. Камишева
Скульптура Пресвятої Богородиці — ігумені (скульптор Н. Г. Шматько)
Святогірська ЗШ (вул. Леніна)
Святогірська ГБ № 4 (вул. Островського)
Обласний госпіталь для ветеранів війни (вул. Піонерська)
У Святогорську проводиться міжнародний фестиваль авторської пісні «32 травня»[4].
Екологічний стан
Реклама
Святогі́рськ (до 1938 року Банно-Тетянівка, з 1938 року селище Банне (Баннівське), з 1964 року місто Слов'яногірськ, з 2003 року місто Святогірськ) — місто на півночі Донецької області. Адміністративно підпорядковане міській раді Слов'янська.
Географічне розташування[ред. • ред. код]
Місто Святогірськ знаходиться на річці Сіверський Донець, біля кордону трьох областей — Донецької, Харківської та Луганської поблизу залізничної станції Святогірськ. Є самим північним містом Донецької області. Входить до Краматорської агломерації.
Історія[ред. • ред. код]
Поселення відоме з письмових джерел початку XVI століття під назвою Святі Гори.
Перша письмова згадка про поселення та переправу біля Святих гір датується 1526 роком, в спогадах Сігізмунда Герберштейна.
Спогади Сігізмунда Герберштейна
З 1624 року у Святих Горах згадується Святогірський Успенський чоловічий монастир, вибитий у крейдяних скелях правого берегу Сіверського Дінця.
У другій половині XVI ст. організовано сторожову і станичну служби по Дінцю, у межах яких на лівому березі Сіверського Дінця діяла 5-а Святогірська сторожа.
У другій половині XVIII ст. на лівому березі ріки виникла монастирська слобода Банне. За переписом 1778 р., у ній мешкало 92 особи.
1787 року за указом Катерини II Святогірський монастир закрили, а його майно передали до російської державної скарбниці.
1790 р. імператриця подарувала Святогірський маєток князеві Григорієві Потьомкіну. Власних дітей у Потьомкіна не було, тому спадкоємцями стали його племінники (діти сестер). Святогірський маєток отримав у спадкове володіння Енгельгарт Василь Васильович. Після його смерті Святогірський маєток мав бути поділений між його сестрами. Тетяна Василівна Юсупова (уроджена Енгельгарт), мати Потьомкіна Олександра Михайловича на прохання сина, щоб не розділяти маєток, купила всі чотири ділянки. У 1828 році маєток перейшов до Юсупової Т. В. У 30-х роках 19 століття вона намагалася відновити діяльність Святогірського монастиря, але отримала відмову. Після її смерті в 1841 році маєток перейшов до її сина від першого шлюбу Потьомкіна О. М. У 1844 року у маєтку Потьомкіних відроджено Святогірський монастир. Тут побудовано нові церкви, корпуси і господарські будівлі. У цей час поселення на правому березі відоме як Святогірськ, на лівому — як Банне.
У травні 1887 року А. Чехов писав:« Место необыкновенно красивое и оригинальное: монастырь на берегу реки Донца, у подножия громадной белой скалы, на которой, теснясь и нависая друг над другом, громоздятся садики, дубы и вековые сосны. Кажется, что деревьям тесно на скале и что какая-то сила выпирает их вверх и вверх… Сосны буквально висят в воздухе и того и гляди свалятся. Кукушки и соловьи не умолкают ни днем ни ночью…
При мне, ввиду Николиного дня, стеклось около 15 000 богомольцев, из коих 8/9 старухи. Еда монастырская даровая для всех 15 000: щи с сушеными пескарями и кулеш. То и другое, равно как и ржаной хлеб, вкусно. Звон замечательный. певчие плохи. Участвовал в крестном ходе на лодках. »
У 1872 році Святогірський маєток перейшов у володіння до внучатого племінника Олександра Потьомкіна графа Рібоп'єр Георгія Івановича. У 1917 році маєток було націоналізовано.[2]
1922 року Святогірський монастир було закрито, на його території організували Будинок відпочинку робітників Донбасу. Під час Другої світової війни комплекс будівель було зруйновано.
1927 року на горі біля Святогірська спорудили 22-метровий пам'ятник Артему (Сергєєву). Величезну бетонну постать революціонера в кубістичному стилі виконав Іван Кавалерідзе.
Меморіал загиблим воїнам-захисникам Батьківщини
1964 року селище Банне отримало статус міста і назву Слов'яногірськ.
1980 року рішенням Ради міністрів УРСР був створений Державний історико-архітектурний заповідник, початок реставрації пам'яток історії та архітектури.
16 липня 1991 року — на Слов'яногірських крейдяних горах вперше в нові часи на Донбасі встановлено Національний Прапор України. Здійснено це членами-засновниками Народного Руху України з Донецька Миколою Тищенком та Володимиром Білецьким.
1992 року було відроджено Святогірський монастир. 15 травня 2003 року Слов'яногірськ офіційно перейменовано на Святогірськ.
2004 року Святогірський монастир отримав статус Лаври.
Населення[ред. • ред. код]
Історична динаміка чисельності населення[3]рік населення
1959 4 516
1970 5 112
1979 5 433
1989 5 789
2001 5 136
2005 4 971
2010 4 791
2014 4 630
Символіка міста[ред. • ред. код]
Докладніше: Герб Святогорська та Прапор Святогорська
Герб і хоругву міста затверджено 15 липня 2003 року
Економіка[ред. • ред. код]
Харчові підприємства. Більше половини загальної кількості зайнятих у народному господарстві працює в рекреаційних закладах, в промисловості — близько 10%.
Транспорт[ред. • ред. код]
До 1941 року в місті функціонував кінний трамвай — «Конка», від залізничної станції «Святогірськ» до берега річки Донець. В даний час міський транспорт представлений автобусним маршрутом, що з'єднує залізничну станцію «Святогірськ» з центром міста і Лаврою.
Пам'ятки[ред. • ред. код]
Миколаївська церква на крейдяній скелі (Святогірська лавра)
Пам'ятник Артему
Святогірська лавра
Комплекс пам'яток історії та культури ХVII-XX ст. — Музей, виставкові зали Святогірського державного історико-архітектурного заповідника (СДІАЗ).
Святогірськ знаходиться на території національного природного парку «Святі гори»
Пам'ятник Артему (Сергєєву Федору Андрійовичу) роботи І. П. Кавалерідзе
Ландшафтний заказник місцевого значення Соснові насадження
Дуб Камишева — пам'ятник на могилі лейтенанта В. М. Камишева
Скульптура Пресвятої Богородиці — ігумені (скульптор Н. Г. Шматько)
Святогірська ЗШ (вул. Леніна)
Святогірська ГБ № 4 (вул. Островського)
Обласний госпіталь для ветеранів війни (вул. Піонерська)
У Святогорську проводиться міжнародний фестиваль авторської пісні «32 травня»[4].
Екологічний стан
